Алюзії і ремінісценції.
Ніколи! Ніколи не відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні. І навіть — на потім те, що можна зробити негайно. Якщо є хоч найменший шанс, що щось піде не так — воно піде не так. Закон Мерфі, з розгалуженими і деталізованими доповненнями моєї подруги Оксани Драчковської. Знаю. Але все одно експериментую.
Про зустріч, де треба виглядати пристойно, думала звечора. Вирішила: я буду вся в бєлом! Оскільки їхала провідати батьків з ночівлею, все бєлоє взяла в пакет, а білі босоніжки одразу взула, хоч вони й були трохи не в тему. Але ж не нести їх в руках! Щоденна сумка до такого прикиду виглядала надто темною, тож була замінена на бежеву — бо чисто бєлої не виявилося в гардеробі. Ніщо не віщувало біди. Хіба що думка десь на десятому плані промайнула: може, привести до ладу волосся звечора? Але ж логічно це зробити зранку, щоб не зіпсувати результат контактом з подушками!
Ранок можна було спланувати раціонально. Розпочати з волосся, а потім насолодитися кавою. Тут перемогла не логіка, просто я дала слабинку: спочатку була кава. А потім вимкнули газ. Водні процедури без газу в колонці дещо ускладнилися і екстремізувалися. Але здійснилися. І коли до пристойного вигляду залишився лише подмух фена — відключили світло.
Ні, не лише подмух фена. Ще кілька ковзань праскою по моєму всьому бєлому. Яке звечора залишалося в пакеті і про яке я пожартувала з домашніми одразу після відключення газу: мовляв, слід попрасувати негайно, а то раптом світло відключать!
Вдягнути виявилось категорично нічого. Тому поки волосся без «фенних підказок» висихало як йому заманеться — одягла вчорашнє. Теж, звісно, не напрасоване, але хоч не з пакета. І не бєлоє. А босоніжки — білі. Переконалася, що вони таки трохи не в тему. А може, й не трохи. І, прямо скажемо, не найзручніші. І якщо терпіти їх заради всього бєлого сенс є, то терпіти просто так — прикро.
Розширила собі межі пристойності мого вигляду, а заодно — межі оптимізму, розуміючи, що все одно нічого не змінити. Сіла в машину. Думка на десятому плані «а чого це вода на килимку в машині?» не змогла здолати силу тяжіння, тож спочатку я сіла, а потім думка, яка вийшла на перший план «ой, вода не тільки на килимку, а й не сидінні», пробудила пам'ять. Так, з цієї машини зранку хтось змивав порохи водою. А вікно — відкрите.
Кількадесят хвилин на сонці, і спідниця (добре хоч, що її можна обернути задом наперед, і ніхто не зрозуміє) висохла.
Тим часом згадалася Оксана Забужко з її «Польовими дослідженнями з українського сексу». Коли в героїні так само «біда не прийшла одна», збіглося в часі і просторі багато внутрішніх проблем і зовнішніх обставин, а потім ще й ремінець босоніжка пірвався.
Було якось боязко навіть уявити, чим цей день міг закінчитися...
Про зустріч, де треба виглядати пристойно, думала звечора. Вирішила: я буду вся в бєлом! Оскільки їхала провідати батьків з ночівлею, все бєлоє взяла в пакет, а білі босоніжки одразу взула, хоч вони й були трохи не в тему. Але ж не нести їх в руках! Щоденна сумка до такого прикиду виглядала надто темною, тож була замінена на бежеву — бо чисто бєлої не виявилося в гардеробі. Ніщо не віщувало біди. Хіба що думка десь на десятому плані промайнула: може, привести до ладу волосся звечора? Але ж логічно це зробити зранку, щоб не зіпсувати результат контактом з подушками!
Ранок можна було спланувати раціонально. Розпочати з волосся, а потім насолодитися кавою. Тут перемогла не логіка, просто я дала слабинку: спочатку була кава. А потім вимкнули газ. Водні процедури без газу в колонці дещо ускладнилися і екстремізувалися. Але здійснилися. І коли до пристойного вигляду залишився лише подмух фена — відключили світло.
Ні, не лише подмух фена. Ще кілька ковзань праскою по моєму всьому бєлому. Яке звечора залишалося в пакеті і про яке я пожартувала з домашніми одразу після відключення газу: мовляв, слід попрасувати негайно, а то раптом світло відключать!
Вдягнути виявилось категорично нічого. Тому поки волосся без «фенних підказок» висихало як йому заманеться — одягла вчорашнє. Теж, звісно, не напрасоване, але хоч не з пакета. І не бєлоє. А босоніжки — білі. Переконалася, що вони таки трохи не в тему. А може, й не трохи. І, прямо скажемо, не найзручніші. І якщо терпіти їх заради всього бєлого сенс є, то терпіти просто так — прикро.
Розширила собі межі пристойності мого вигляду, а заодно — межі оптимізму, розуміючи, що все одно нічого не змінити. Сіла в машину. Думка на десятому плані «а чого це вода на килимку в машині?» не змогла здолати силу тяжіння, тож спочатку я сіла, а потім думка, яка вийшла на перший план «ой, вода не тільки на килимку, а й не сидінні», пробудила пам'ять. Так, з цієї машини зранку хтось змивав порохи водою. А вікно — відкрите.
Кількадесят хвилин на сонці, і спідниця (добре хоч, що її можна обернути задом наперед, і ніхто не зрозуміє) висохла.
Тим часом згадалася Оксана Забужко з її «Польовими дослідженнями з українського сексу». Коли в героїні так само «біда не прийшла одна», збіглося в часі і просторі багато внутрішніх проблем і зовнішніх обставин, а потім ще й ремінець босоніжка пірвався.
Було якось боязко навіть уявити, чим цей день міг закінчитися...
0 коментарів