Початок війни: о 4.40 ранку, тільки в інший день і рік і в іншій країні
За кілька годин ті, хто вважають (або традиційно називають) Радянсько-німецьку війну «Великою Вітчизняною», згадають про її початок — «22 июня, в 4 часа утра, без объявления войны».
А слід було б щонайменше згадати ще одну дату і ще одну країну. Війна розпочалася не 22 червня 1941-го — тоді вона просто увірвалася на територію Радянського Союзу. А доти вона, не без його участі, тривала вже майже два роки. Друга світова розпочалася 1 вересня 1939-го з маленького польського містечка Велюнь.
Те, що в історичних довідниках пишуть «1 вересня 1939 року Третій Рейх та Словацька республіка розпочали військову операцію проти Польської республіки», насправді означало, що о 4.40 ранку німецькі літаки розбомбили шпиталь у невеличкому місті. Тоді загинуло 32 людей: четверо з обслуговуючого персоналу, дві медсестри і 26 хворих. І це була страшна ніч.
Сьогодні у колишньому приміщенні цього шпиталю — загальноосвітній ліцей. Його вчителі й учні створили «Палату пам'яті» — міні-музей у одній з кімнат свого навчального закладу. Світлини Велюня до вересня 39-го і після бомбардування, куточки пам'яті, проектор, за допомоги якого демонструють просвітницьке відео…
Відео, яке, на відміну від традиційних «покладань», виступів і «вшанувань», зненацька примушує усвідомити, що та далека війна — це не просто заяложені слова на кшталт «нє забудєм -нє прастім» чи «дєдываевали». Це реальний страх, біль, плач, це живі емоції живих людей — точно таких самих, як ми зараз.
2009-го, до роковин, біля стін шпиталю зібралися безліч поважних людей — депутатів, чиновників, зарубіжних гостей. Не переносили захід на зручніший день чи час — прийшли 1 вересня о 4.40. А польська молодь відтворила для всіх присутніх події 70-річної давнини. Упродовж трьох хвилин завивали сирени, на стіни шпиталю-ліцею падали тіні начебто від літаків, а молоді самодіяльні актори, як пацієнти і персонал шпиталю в далекому 39-му, в паніці кидалися то в один, то в другий бік, втрачали одне одного і знаходили, відносили бездиханні тіла на ношах, молилися і плакали.
Після трихвилинного відтворення тих подій усі поважні особи, які готували промови до цієї дати, відмовилися від своїх виступів. Слова вже були зайві.
А хтось із свідків тих подій досі живуть у Велюні. Об'єдналися в товариство «тих, хто пережив бомбардування». І ще вони, на відміну від нас, завжди знали, що через 16 днів після бомбардування до Німеччини у війні проти Польщі приєднався Радянський Союз...
P.S. Матеріал підготовлений завдяки участі в проекті «Свобода політичної дискусії і доступ до інформації – підтримка незалежних ЗМІ Криму», який фінансується Фондом Міжнародної Солідарності в рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії.
А слід було б щонайменше згадати ще одну дату і ще одну країну. Війна розпочалася не 22 червня 1941-го — тоді вона просто увірвалася на територію Радянського Союзу. А доти вона, не без його участі, тривала вже майже два роки. Друга світова розпочалася 1 вересня 1939-го з маленького польського містечка Велюнь.
Те, що в історичних довідниках пишуть «1 вересня 1939 року Третій Рейх та Словацька республіка розпочали військову операцію проти Польської республіки», насправді означало, що о 4.40 ранку німецькі літаки розбомбили шпиталь у невеличкому місті. Тоді загинуло 32 людей: четверо з обслуговуючого персоналу, дві медсестри і 26 хворих. І це була страшна ніч.
Сьогодні у колишньому приміщенні цього шпиталю — загальноосвітній ліцей. Його вчителі й учні створили «Палату пам'яті» — міні-музей у одній з кімнат свого навчального закладу. Світлини Велюня до вересня 39-го і після бомбардування, куточки пам'яті, проектор, за допомоги якого демонструють просвітницьке відео…
Відео, яке, на відміну від традиційних «покладань», виступів і «вшанувань», зненацька примушує усвідомити, що та далека війна — це не просто заяложені слова на кшталт «нє забудєм -нє прастім» чи «дєдываевали». Це реальний страх, біль, плач, це живі емоції живих людей — точно таких самих, як ми зараз.
2009-го, до роковин, біля стін шпиталю зібралися безліч поважних людей — депутатів, чиновників, зарубіжних гостей. Не переносили захід на зручніший день чи час — прийшли 1 вересня о 4.40. А польська молодь відтворила для всіх присутніх події 70-річної давнини. Упродовж трьох хвилин завивали сирени, на стіни шпиталю-ліцею падали тіні начебто від літаків, а молоді самодіяльні актори, як пацієнти і персонал шпиталю в далекому 39-му, в паніці кидалися то в один, то в другий бік, втрачали одне одного і знаходили, відносили бездиханні тіла на ношах, молилися і плакали.
Після трихвилинного відтворення тих подій усі поважні особи, які готували промови до цієї дати, відмовилися від своїх виступів. Слова вже були зайві.
А хтось із свідків тих подій досі живуть у Велюні. Об'єдналися в товариство «тих, хто пережив бомбардування». І ще вони, на відміну від нас, завжди знали, що через 16 днів після бомбардування до Німеччини у війні проти Польщі приєднався Радянський Союз...
P.S. Матеріал підготовлений завдяки участі в проекті «Свобода політичної дискусії і доступ до інформації – підтримка незалежних ЗМІ Криму», який фінансується Фондом Міжнародної Солідарності в рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії.
0 коментарів