Над кєм смєйотєсь...

Оце випало мені днями мандрувати громадським транспортом далекого сполучення. І їхала поруч пані. Вчителька. Навіть, як я зрозуміла, завучка. Завучка цілий вечір телефонувала колегам. Поміж ввічливими загальними запитаннями про справи, повідомляла, що у неділю треба обов'язково прийти відсвяткувати річницю Буковинського віча. А до п'ятниці — розписатися у складеному в школі списку про присутність. Говорила так, як тільки вчителі вміють — начебто м'яко, але на тому кінці дроту чудово розуміли, що прийти мусять. Або заміну собі знайти. 25 людей від колективу має бути, повідомляла кожному завучка. «Ну розумієте — то таке свято, що треба»,  - додавала вона багатозначно. І уточнювала: "Євроінтеграція".

Спочатку хотілося, переінакшивши гоголівського Городничого з його «Над кем смеётесь? Над собой смеётесь!», вигукнути до влади: «Кого дурите? Себе ж дурите!» Обманюєте не нас, а себе, коли «скликаєте» «віче» «з ініціативи 100 громадських організацій» (кожне слово в лапках, бо кожне — з іронією). Але потім подумала, що поки ми — вчителі, лікарі, пенсіонери, «громадські організації» — будемо вдавати, що віримо тим, хто вдає, що каже правду — доти й матимемо те, що маємо. Ходитимемо «на заходи» по списку і «виявлятимемо волю» до того, до чого скажуть очільники.