Малеееенький такий Париж...

Учора моя добра знайома повернулася з кількамісячної подорожі до США. Летіла з тої Америки, з пересадкою десь-у-Німеччині-чи-Франції… Їхала маршруткою з Борисполя до Києва… Телепалася потягом зі столиці до Чернівців… Але найважчим, каже, виявився відрізок шляху від… нашого залізничного вокзалу до Калічанки! (Роз'яснення для нечернівчан: з однієї з названих точок можна неозброєним оком побачити другу, якщо трохи примружитися :))

Спочатку 40 хвилин намагалася викликати таксі до ж/д вокзалу, ну хоч з якоїсь служби! Коли впевнилася у марності цих спроб, рішуче потягла важезну валізу до виходу з метою ловити «кукурудзника». Важко уявити людині зі здоровим глуздом, але й «кукурудзників» виявилося катма! (на вокзалі, після прибуття столичного потяга!) Тоді від розпачу моя знайома вхопилася за більш щасливу ловчиню таксі, якій вдалося викликати машину (більш везучу - каламбур з русизмом точніше передає ситуацію) і напросилася у «співпасажири». Водій повідомив, що «центр все одно перекритий, так що на Ентузіастів все одно доведеться їхати або через Рошу, або через Калічанку». Пані, якій треба було до Ентузіастів, погодилася їхати через Калічанку і з додатковим пасажиром.

Вона, мабуть, не подумала :) І таксист не подумав. Хоча таксисти зазвичай думають над словами «Калічанка», та і «Роша» також.

А через Калічанку ні міністри, ні маланка не їздили і їздити не збиралися. Відповідно розчищати там дороги ніхто й не збирався. Словом, застрягло таксі. І не просто застрягло, а так перекособочилося, вискочивши з продавленої папєрєднікамі колії, що водій переживав, аби не перевернулося. Тому поки він намагався вирулити, дві тендітні пані підтримували автомобільчик за бочок, аби не завалився таки.

До чого це я? Та так. Достало вже це «пакращєння» в окремо взятому місті окремо взятими «очільниками». Вони, кажуть, також чернівчани. З маленького Парижа, кажуть. Наші маленькі парижі з їхніми, очевидно, на різних планетах?