Кастування суспільства – з пісочниці

Якось гуляли з малюком. Живемо в такому районі міста, де особливо й не погуляєш. Найпросторіші і найзеленіші місця для прогулянок — вагонне депо (звісно, не найбезпечніше), цегельня з кар'єром (ті самі застереження), цвинтар (не надто оптимістично ;)) і дитячий садок. Тому нічого дивного, що ми найчастіше обираємо дитсадок.

Ходимо туди вдень, бо всі входи-виходи на територію обвішани табличками «Після 18 год. перебування на території сторонніх осіб заборонено». І справді, після 18-ї тітонька або дядечко розганяють запізнілих мамочок з візочками і без і замикають хвіртки. Після 18-ї вибір місць для прогулянок звужується: депо, цегельня або цвинтар. Так от гуляли ми якось вдень в садочку. Територія знайома — старша дитина саме з цього садка пішла у світ знань. Ну і молодший, як підросте, тут проводитиме безтурботні дитячі дні. Тож хай звикає… Отож освоювали ми гойдалки, драбинки, східці і гірки, добралися до пісочниці. Звісно що малюк, якому немає й півтора року, не зумів під час гри залишити весь пісок у межах пісочниці. Думаю, що і 4-річні діти, коли граються, трохи піску розсипають по периметру навколо дерев'яної конструкції. Та не це мене збентежило  в ситуації, коли з приміщення садка вилетіла (таки вилетіла, хоча й без мітли і ступи ;)) тітонька в білому халаті і категорично почала вимагати, аби я забрала свою дитину. Що я тільки не почула… І що взагалі тут стороннім ходити заборонено, і що це державна (! — прошу зауважити, саме державна, а не комунальна) установа, і що я тут гуляти не буду! І що прибирати за мною ніхто тут не збирається. І що «батьки здавали гроші» (цікава інформація, правда?), а я тут зі своєю дитиною ходжу… Мою пропозицію винести мені віник, аби я змела ту жменю піску назад у пісочницю, тітонька чомусь пропустила повз вуха. На питання «для чого ж тоді пісочниці» відреагувала миттєво: «Це для садіковських дітей!» На зауваження, що моя дитина зовсім скоро стане «садіковською» — ще миттєвіше: «У мене ваша дитина не буде займатися!» Ну, що на це все сказати… Може, того дня тітоньку хтось образив, а може, вона не з тієї ноги встала… То не важливо. У мене з цієї нагоди геть інші думки виникли. Про штучний поділ суспільства з наймолодшого віку його громадян. Дорослі діляться на «звичайних» і «тих-хто-без-черги», на «простих» і «депутатів», на «в загальному порядку» і «з чорного входу». А малюки діляться на «садіковських» і «не-садіковських». І в цих, перших, уже є перша перевага, пільга: їм МОЖНА ГРАТИСЯ В ПІСОЧНИЦІ! За якийсь час після суперечки зі мною та сама тітонька (очевидно, вихователька, яка, до того ж, отримує зарплату з міського бюджету — а значить, в тому числі і з тих податків, які сплачую я і моя родина) вивела групу малюків на прогулянку. Найдивовижніше, що ніхто з них до пісочниці не наблизився. Мабуть, вони вже знають, що  «прибирати тут за ними ніхто не буде». А що «батьки здавали гроші» — ну так то ж для того, аби у них, «садіковських», була пісочниця, а не для того, щоб вони гралися в піску… Що ж, доведеться «несадіковським» створювати персональні пісочниці?

1 коментар

Максим Пансик
Щиро співчуваю. Такі «тьотіньки» біда дошкільного виховання і не тільки. Навіть як вдається «пропісочити» одну, на її місце приходять дві і більше… Найгірше коли люди опускають руки і дозволяють їм брати гору — піхотинці машини поділу людства на «цяцю і каку», здобуваючи перемогу за перемогою, переконуються у правильності ідеї поділу. Бідненькі не знають, що й самі рано чи пізно стануть жертвами.
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте