Не вір, не бійся, не проси!

При слові «терор» в української влади двоїться в очах. Та й не дивно, бо ж його синоніми —  «насилля», «залякування», «страхання». А народна мудрість зазвичай не помиляється. Хіба би за вдаваним страхом ховалася інша мудрість – з перефразованої класики: «Якщо вибухи лунають – значить, це комусь потрібно!»
За часів усієї новітньої історії незалежної України (президентів Кравчука, Кучми і Ющенка)правоохоронна система, як могла, відкидала визначення тероризм чи злочин на грунті расової чи національної неприязні. Надто це серйозне звинувачення, такий злочин має мати неспростовні докази і ознаки.  Раніше все зводилося до хуліганства, навмисного пошкодження майна, злочину на грунті особистих неприязних стосунків, тобто «битовухи». Тепер же до тероризму притягують за вуха все,що завгодно.
Хлопці з «Тризубу», які відпиляли голову бронзовому Сталіну – терористи. Хоча як в такій ситуації назвати тих, хто встановлював і трепетно охороняє пам’ятник катові народів? Вибухи в Макіївці — без людських жертв, але з майже голівудською вимогою викупу ?4,2 млн. 500-євровими купюрами без вимоги її виконання — змусили президента аж прискорити повернення на батьківщину з закордонного відрядження… Фоторобот «терористів», за яким можна затримати чи не половину чоловічого населення України, навіть не розіслали міліцейським постам, на вокзали і  в аеропорти… Звісно, у цій справі не виключена версія і кримінальних розборок, але з реакції влади, яка саме за кілька днів попереджала про кровопролиття на День Соборності, чомусь спадає на думку слово «провокація».
І нарешті хвиля «тероризму» докотилася й до Чернівців. Днями майже водночас були нібито заміновані два великих супермаркети в місті. Мін не знайшли, усе виявилось звичайним хуліганством.
Але  саме те, що такі речі влада, раптом,почала називати терактами, свідчить про провокації і спроби за їхньою допомогою закрутити гайки всім «нєугодним».У Чернівцях уже то запроваджують «комендантську годину» (чи не потраплять у звязку з цим «під роздачу» якісь молоді «тризубівці» чи юні пластуни?), то забороняють нічну торгівлю, то «наполегливо запрошують» (без права і можливості відмовитись)  до відділку організаторів мирних акцій протесту. Бояться? Чи примушують нас боятися? У будь-якому разі, саме влада нав’язує нам слова «терор» і «тероризм».
І оскільки наше місце проживання все більше починає нагадувати якийсь табір (раніше він звався «соціалістичним»), то хочеться нагадати тюремне прислів’я, яке стало відомим завдяки Солженіцину та Шаламову: «Не вір, не бійся, не проси!»